#smilemakeupclub

Розпочну свою історію з того, що послугами професійних візажистів я користуюсь вкрай рідко, адже сама, як мені здається, непогано справляюсь із самомакіяжем. Але от зібралась моя сестра заміж, подія непересічна, думаю, чого б не довірити своє обличчя професіоналу, щоб вже точно гарно виглядати на святі. Тим більше, що про дівчину схвально відгукувалися багато знайомих, дівчина з досвідом, відгуками, портфоліо та ще й повинна була приїхати додому, бо фарбувати мала ще й наречену та її подружок.

Розпочну свою історію з того, що послугами професійних візажистів я користуюсь вкрай рідко, адже сама, як мені здається, непогано справляюсь із самомакіяжем. Але от зібралась моя сестра заміж, подія непересічна, думаю, чого б не довірити своє обличчя професіоналу, щоб вже точно гарно виглядати на святі. Тим більше, що про дівчину схвально відгукувалися багато знайомих, дівчина з досвідом, відгуками, портфоліо та ще й повинна була приїхати додому, бо фарбувати мала ще й наречену та її подружок. Ось настав день Х. Наречена нафарбована перша, все красиво. Я наступна. Сіла навпроти вікна, бо біля дзеркала не було достатнього освітлення. Мої побажання - легкий нюд без всяких яскравих тіней/помад/блискіток. Косметика у візажистки була своя - професійна, якісна. Почався процес, я сиджу в передчутті краси. Ось вже все, останні штрихи, я встаю з крісла, підходжу до дзеркала (Дуже шкода, що я не попросила показати мені дзеркало хоча б посередині процесу🙈) і падаю в ступор, бо бачу не себе, а бразильського трансвестита у повній бойовій готовності до карнавалу в Ріо. По перше, криві брови, які в відразу кинулись в око, починаю висловлювати своє "фе", на що отримую відповідь, що в мене несиметричні брови, тому так ввийшло Далі - просто якась цегляна тоналка з різким контрастом шиї, бо в мене шкіра кольору порцеляни(, тіні темні із рожевими, сливова помада (нюд, ага) і щедро-густо рум'яна, хайлайтер. Дівчина пробує щось коригувати після моїх істерик, руки тремтять в неї, в мене тремтить все🤣. Я не витримую, бо відчуваю, що близька до того моменту, щоб не відіслати її за руським кораблем. Іду в іншу кімнату, де сидить мій хлопець, і бачу по його міміці, що він ледь стримується, щоб просто не почати "ржати". Ще хвилин з 10 пробую щось сама підправити, зі сльозами і істериками, бо часу обмаль. В результаті просто йду у ванну, змиваю то все неподобство, беру свою косметичку і за 15 хвилин фарбуюсь сама. На весіллі всі подружки підходять і запитують, чого я плакала, якщо нормально мене нафарбували🤣 І як вишенька на торті, лайки під виставленими в соцмережах своїми фото від тієї самої візажистки, якої, до слова, навіть в друзях в мене не було. Ось така от історія з висновком: Хочеш щось зробити добре - зроби сам😁

П.С. Фото з того самого весілля